Фабула справи № 280/6541/19 така.

Позивач і підприємство є контрагентами, постачальником та покупцем відповідно.

Підприємство здійснило кілька платежів на користь позивача в якості передплати за товар, який буде поставлений в майбутньому.

Загальна сума передплати включала ПДВ.

Підприємство віднесло відповідну суму ПДВ до податкового кредиту на підставі п. 198.2. ПК України, тобто зменшило суму своїх податкових зобов’язань з ПДВ.

А позивач відповідно збільшив суму своїх податкових зобов’язань з ПДВ відповідно до пп. «а» п. 187.1. ПК України.

При цьому у позивача податковий кредит переважав податкові зобов’язання, у зв’язку з чим мало місце так зване «від’ємне значення» – негативна (зі знаком «мінус») різниця між податковими зобов’язаннями з ПДВ та податковим кредитом.

Таким чином, надходження передплати і збільшення у зв’язку з цим податкових зобов’язань з ПДВ зменшило від’ємне значення, тобто негативна (мінусова) різниця між податковими зобов’язаннями з ПДВ та податковим кредитом скоротилася.

При цьому важливо зауважити, що процес збільшення податкового кредиту у підприємства та зменшення від’ємного значення у позивача – події дзеркальні і в сумі дорівнюють «0».

Це означає, що сплативши передплату разом з ПДВ, підприємство віднесло цей ПДВ до податкового кредиту, зменшивши податкові зобов’язання з ПДВ, а позивач на цю саму суму скоротив своє від’ємне значення з ПДВ, збільшивши свої податкові зобов’язання з ПДВ.

Однак після цього обставини змінилися і позивач, не змігши поставити товар, за який вже отримав передплату, змушений був повернути цю передплату.

Ця операція мала наслідком протилежні дії контрагентів у податковому обліку.

Позивач знову збільшив податковий кредит, а відтак і від’ємне значення до стану, який був до отримання ним передплати, а підприємство знову зменшило податковий кредит, збільшивши таким чином свої податкові зобов’язання.

Цього прямо вимагає п. 192.1. ПК України.

Таким чином, податковий облік контрагентів був повернутий у стан, який існував до здійснення передплат, при цьому повернення знов-таки відбулося дзеркально: загальний результат збільшення/зменшення дорівнює «0».

Всі вищезазначені операції були повністю відображені в податковому обліку.

Так відповідно до п. 201.1. ПК України позивач, як платник податків, чиї податкові зобов’язання з ПДВ збільшувалися у зв’язку з передплатою, зареєстрував у ЄРПН податкову накладну, яка була прийнята.

В подальшому на підставі п. 192.1. ПК України підприємство, як отримувач товару, компенсація вартості якого зменшується, зареєстрував у ЄРПН розрахунок коригування до вищезазначеної податкової накладної.

Розрахунок коригування був отриманий від позивача, як того вимагає п. 192.1. ПК України.

При цьому в розрахунку коригування міститься пряме посилання на правильний номер і дату відповідної податкової накладної, зазначена правильна сума відкоригованого ПДВ.

Також як позивач, так і його контрагент, відобразили передплату у податкових деклараціях з ПДВ: спочатку у рядку 10.1 – податковий кредит, який розшифрований у додатку Д5 до декларації, та у рядку 1.1 суму ПДВ, який розшифрований у додатку Д5; пізніше у рядку 14, розшифрованому у додатку Д1, – коригування податкового кредиту, а також у рядку 7, розшифрованому у додатку Д1, – коригування податкових зобов’язань.

Але сталася банальна помилка.

В розрахунку коригування замість однієї дати операції було зазначено іншу дату на 1 день пізніше.

Це стало підставою для збільшення контролюючим органом позивачу податкового зобов’язання з ПДВ і таким чином зменшення від’ємного значення з ПДВ, про що і було зазначено в оскаржуваному повідомленні-рішенні.

Ця помилка була виявлена позивачем, однак відповідно до п. 21 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2015 р. № 1307, не допускається виправлення даних щодо дати складання податкової накладної та її порядкового номера.

При цьому розрахунок коригування складається в тому самому порядку, що й податкова накладна.

Свою позицію контролюючий орган обґрунтовує дуже просто: станом на помилкову дату не було жодних операцій, які давали б підстави позивачу збільшити від’ємне значення.

При цьому операції на день раніше контролюючий орган просто «не помічає» і робить вигляд, що їх не існувало.

Банальна, на перший погляд, ситуація ускладнюється тим, що існує позиція контролюючого органу, викладена, наприклад, у індивідуальній податковій консультації від 24.10.2019 р. № 981/6/99-00-07-03-02-15/ІПК/, згідно з якою помилка, допущена у даті складання розрахунку коригування, виправленню не підлягає. Крім того, нормами податкового законодавства передбачено складання розрахунку коригування лише до податкової накладної, а тому розрахунок коригування не може бути складено до податкової накладної, яка у ситуації, описаній у зверненні, виведена в нуль (обнулена).

Постачальник має право зменшити суму податкових зобов’язань лише на підставі належним чином складеного відповідно до норм ПКУ та зареєстрованого в ЄРПН розрахунку коригування до податкової накладної (підпункт 192.1.1 пункту 192.1 статті 192 ПКУ).

Розрахунок коригування, який містить помилку у даті його складання, не відповідає первинним документам, на підставі яких платник формує показники податкової звітності, оскільки не дає змоги ідентифікувати операцію.

Суд першої інстанції став на сторону нашого клієнта, зазначивши, що згідно з п. 201.10 Податкового кодексу України, помилки в реквізитах (крім коду товару згідно з УКТ ЗЕД), які не заважають ідентифікувати здійснену операцію, її зміст (товар/послугу, що постачаються), період, сторони та суму податкових зобов’язань, не можуть бути причиною неприйняття податкових накладних у електронному вигляді.

Допущена позивачем механічна помилка у розрахунку коригування не може бути підставою для висновку про завищення від’ємного значення, оскільки вказана помилка не унеможливлює ідентифікувати здійснену операцію, її зміст тощо.

Подивимося, яку позицію займуть суди вищих інстанцій…