Дослідження нових доказів після закінчення розгляду справи у першій інстанції потребує неабиякої фантазії адвоката.

Суди послідовні у своїх висновках

Справа № 280/4798/19, яка не дійшла до Верховного Суду, повторює вже неодноразово висловлювані правові позиції Верховного Суду про те, що:

1) неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції. За умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Документи повинні містити відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції;

2) не наведено нормативний акт, на підставі якого обов’язковим є зазначення у видатковій накладній інформації про сорт, категорію, температуру продукту;

3) нормами податкового законодавства не передбачено повноваження фіскального органу здійснювати контроль якості продукції, санітарно-епідеміологічний нагляд чи контроль. Також документи щодо підтвердження якості та безпечності харчової продукції не є первинними документами бухгалтерського обліку. Вони не містять інформації про господарську операцію та не можуть доводити або спростовувати факт поставки товарів;

4) наявність транспортних документів на перевезення товарно-матеріальних цінностей не є визначальною при оподаткуванні операцій за договором поставки. Вони є обов’язковими при оподаткуванні операцій безпосередньо за договорами перевезення. Товарно-транспортні накладні є доказом факту перевезення (переміщення) товару, натомість факт передання товару та, відповідно, набуття права власності на нього має підтверджуватись видатковою накладною.

Приєднання доказів у апеляційній інстанції

Однак, на наш погляд, цікавою для опублікування ця справа стала передусім тим, що суд апеляційної інстанції став на сторону нашого Клієнта, приєднавши до матеріалів справи нові докази, які не були подані в суді першої інстанції.

Такі кроки апеляційні суди роблять неохоче.

Справа в тому, що в даній справі податковий орган не оспорював наявність первинних документів, що підтверджують списання харчових продуктів у виробництво страв, не просив їх надати під час перевірки, не наголошував на наявності цього порушення.

Доводи щодо начебто відсутності цих документів з’явилися лише в суді першої інстанції.

Однак обставини, які не враховувалися під час прийняття податкового повідомлення-рішення, не можуть бути аргументом суб’єкта владних повноважень в суді.

Тому на ці доводи ми, відверто кажучи, увагу не звернули, погодившись на розгляд справи у письмовому провадженні.

Проте, дарма.

Суд першої інстанції став на бік контролюючого органу, зазначивши про відсутність документів, які насправді були.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції, посилаючись на відсутність зазначених доказів не вжив заходів для витребування цих доказів, та розглянув справу в порядку письмового провадження. При цьому ані акти перевірок, ані матеріали справи не містять доказів того, що вищезазначена інформація контролюючим органом запитувалась у позивача під час здійснення як планової так і позапланової виїзних перевірок.

Вважаємо, що така позиція повністю відповідає приписам ч. 4 ст. 9 КАС України щодо офіційного з‘ясування всіх обставин у справі, відповідно до якої суд вживає визначені законом заходи, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Разом з цим, дослідження нових доказів апеляційним судом – є винятковим випадком, у зв’язку з чим не варто зловживати цією процесуальною можливістю.

З цікавим кейсом щодо строків реєстрації розрахунку коригування пропонуємо ознайомитися за цим посиланням.