процесуальні помилки детективів НАБУ

Цей спосіб потенційним підозрюваним підкидає саме Національне антикорупційне бюро. Попри пафосні заяви про тотальну змову, правоохоронний орган стає заручником власних методів роботи через процесуальні помилки детективів НАБУ.

Ми неодноразово повідомляли, що, наприклад, виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, за українським процесуальним законом вимагає, в першу чергу, наявності таких груп чи організацій.

В усьому іншому закон взагалі не регулює діяльність «агентів під прикриттям», через що докази, здобуті цими «агентами» є недопустимими.

Але головне, що невдало скопійовані з американської правової системи методи роботи НАБУ на практиці є нічим іншим, ніж провокацією злочину.

Адже виконувати пасивну роль, яка обмежується негласними слідчими діями, і систематично пропонувати певній особі за винагороду вчинити злочин – це не одне й те саме.

Публічні особи зазвичай недосяжні для кримінального переслідування детективами без попереднього отримання «викривальних показань» зацікавлених осіб.

Зацікавленість цих осіб може бути різною: уникнення власного переслідування, угода про визнання винуватості, припинення різного роду тиску.

За великим рахунком, в цих методах немає нічого нового.

Так діяла радянська система, використовуючи сумнівної законності та якості «доноси», і, нажаль, зовсім нерадянська парадигма боротьби з корупцією, яка втілюється в Україні, ці методи акцептувала.

Оскільки набагато легше використовувати перевірене і дієве, ніж підвищувати професійний рівень кадрів для запровадження якісно нової філософії у правоохоронній діяльності.

Але у випадку з НАБУ такий підхід став давати збій.

І справа тут не у «зливі» боротьби з корупцією. Виною всьому стають процесуальні помилки детективів НАБУ.

Судова практика

Варто спочатку зазначити, що в ухвалі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 12.10.2020 р. у справі № 757/12540/20-к було висловлено правову позицію, згідно з якою «направленню до Вищого антикорупційного суду підлягають виключно кримінальні провадження, розгляд яких у судах першої та апеляційної інстанції не закінчено, досудове розслідування яких здійснюється Національним антикорупційним бюро України або досудове розслідування яких здійснювалося Національним антикорупційним бюро України та закінчено прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Таким чином, оскільки … процесуальна дія була вчинена не прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури,… то скарга не підсудна Вищому антикорупційному суду».

У даній ситуації вини детективів немає, тож мова не про цю правову позицію.

Маючи мету розпочати кримінальне провадження відносно певної публічної особи, детективи спочатку повідомляють про підозру якійсь іншій пересічній особі. І вже потім на підставі показань пересічної особи ґрунтують підозру «цільовому суб’єкту».

При цьому, всі зусилля детективів спрямовані на публічну особу. «Проміжний» підозрюваний їм не цікавий. Тому детективи забувають, що до повідомлення публічній особі про підозру кримінальне провадження не підслідне НАБУ.

Справа в тому, що НАБУ вправі розслідувати певну категорію «корупційних» злочинів тільки за певних умов: або суб’єкт повинен належати до топ-посад, або розмір шкоди чи предмета злочину повинен перевищувати в 500 разів прожитковий мінімум.

Якщо немає ані першого, ані другого, але є гіпотетична перспектива притягнути до відповідальності публічну особу в майбутньому, то це не дає права здійснювати розслідування НАБУ.

Такі процесуальні помилки детективів НАБУ створюють законні підстави для уникнення досудового розслідування цим правоохоронним органом.

Чи «скандальний» насправді Печерський суд?

Схожа ситуація склалася у кримінальному провадженні № 52020000000000656, в якому Печерський районний суд м. Києва ухвалою від 14.12.2020 р. у справі № 757/55167/20-к зобов’язав Генерального прокурора вирішити спір про підслідність та доручити здійснення досудового розслідування іншому органу.

На підсудності питання Печерському районному суду м. Києва або Вищому антикорупційному суду зупинятися не будемо.

Важливо те, що в цьому провадженні повідомлено про підозру навіть не державному службовцю, а розмір можливого предмета злочину далекий від встановленої законом суми.

З формальної точки зору захист цієї особи абсолютно правий: розслідування кримінального провадження детективами персонально відносно неї є порушенням її прав.

З таким самим рівнем законності НАБУ могло би розслідувати порушення правил дорожнього руху.

А детективи, у свою чергу, не врахували передчасне повідомлення про підозру, не подбали про виділення матеріалів досудового розслідування, реєстрацію іншого кримінального провадження тощо.

Тож варто нарікати лише на власну некомпетентність.

Насамкінець, в контексті згаданого кримінального провадження ми поділяємо позицію адвокатської спільноти щодо порушення порядку повідомлення про підозру адвокату.

Цей черговий випадок правового нігілізму точно не сприятиме відновленню самозруйнованої репутації системи антикорупційних органів.